ПАМ'ЯТЬ ЄДНАЄ

     

        Історія органічно пов'язана з пам'яттю, яка долає невпинний час, забуття. У цьому непересічна культурна значимість пам'яті. Безпам'ятство — це невдячність перед минулим і безвідповідальність перед майбутнім. Щоб не помилятися в майбутньому, ми повинні пам'ятати про свої помилки в минулому.

Голодомор... Страждання і смерть, страх серед людей. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року. Мільйони жертв, страждальці, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях. Воістину говорять: колективний голод, колективний холод, колективна смерть. Вони й донині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер має можливість розповідати, свідчити, переконувати. Тільки правда про геноцид українського народу здатна звільнити нас від мороку минулого.

    Тож схилімося перед пам’яттю жертв страшного голодомору.

Із настанням темряви засвітімо свічку. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів.  Єднаймося у слові й молитві!

Це – знак нашої пам’яті.

Це – святий вогник, який зігріє душі загиблих.

Це – світло очищення задля нашого майбутнього.

Ми живемо. Живе наш народ. Так буде завжди!