Божественне знамення долі: через
десять років по тому, як із рук великого Тараса випала свічка, що запалила
надію на відродження українського духу, над Україною, над усією землею зійшла
зоря Лесі Українки.
Леся Українка. Окраса і гордість
української нації, одна з фундаторів нової української літератури. Одержима. Волинська
Мавка українського мистецтва слова. Класик української, європейської та
світової літератур, геніальна поетеса і драматург, талановитий прозаїк і
перекладач, учений-літературознавець і фольклорист-етнограф, публіцист,
педагог, видавець, журналіст, поліглот, громадський діяч.
Життя її – це сонячний промінь,
що благовістом нового дня пробивається з темряви і кличе, і вабить до світла. Людина
з великої літери, жінка, яка відважно, зі співом на устах ішла проти життєвих
незгод.
Рано обірвалась її пісня,
щиросердний спів. Відстань, безжально коротка, лягла від першого ранку, що
зарожевів крайнеба маленькій Лесі посеред мальовничої природи українського Полісся
і до того останнього сонця, що відпалало її сухим вогнем у далекому гірському Сурамі.
Вона пішла з життя, пішла духом незломлена. Образ її таким живе й житиме для
нас – сповнений гідності, прекрасний у своїй людяності і великім творчім
горінні.
Ідеш по тій землі, що промовляє:
Тарас Шевченко – дух мій
невгасимий,
Іван Франко – моя незламна сила,
А Леся – то краса моя жива.
